Тематичний напрям 2.
Проблеми та перспективи становлення інститутів громадянського
суспільства: національний та світовий досвід.
Онищук Світлана Василівна
Здобувач
кафедри парламентаризму та політичного менеджменту
Національної
академії державного управління при Президентові України,
кандидат наук з державного управління, доцент.
РОЛЬ ЦЕРКВИ У ПРОЦЕСІ СТАНОВЛЕННЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО
СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ
Церква традиційно вважається одними із
найвагоміших суспільних інститутів, що справляє значний вплив на позицію
громадян щодо різних питань суспільного і політичного життя. Оскільки церкви
прагнуть того, щоб віруючі займалися мирськими справами, керуючись системою
морально-етичних цінностей християнства, це зумовлює порівняно високу
активність цих релігійних інститутів у суспільно-політичній сфері, як
комунікативному просторі здійснення публічної політики.
Церкві як релігійному інституту
притаманне виконання певних соціальних функцій, які обумовлені потребами
суспільства, або окремих соціальних груп. У систематизованому і стислому
вигляді їх можна представити наступний чином:
- світоглядна функція, яку виконує
релігія. Вона містить у собі певне світорозуміння (пояснення світу, місця
людини в ньому, природи людини тощо), світовідчуття (емоційне відбиття
зовнішнього світу й самовідчування людини), оцінку світу. Релігійний світогляд
реалізується в поведінці й стосунках віруючих, у структурі релігійних
інститутів;
- компенсаторна функція. Церква,
проповідуючи релігійне вчення виконує соціальну функцію компенсатора, що
реалізується в релігійному "заповненні" дійсності, а також у
релігійній розраді (уявне зняття соціальних протиріч). Важливе значення має
психологічний аспект компенсаторної функції: релігія може виступати засобом
зняття стресових станів;
- комунікативна функція. Богослужіння в
храмі, молитви, участь у таїнствах, розглядаються як головний засіб спілкування
і єднання віруючих з Богом і один з одним. Позакультова діяльність і відносини
також забезпечують спілкування віруючих;
- регулятивна функція, суть якої полягає
у тому, що релігійні ідеї, цінності, установки, стереотипи, культова діяльність
виступають як регулятори поведінки людей. Як нормативна система і як основа
суспільно санкціонованих способів поведінки релігія певним чином упорядковує
думки, устремління й дії людей;
- легітимізуюча функція пов'язана з
розумінням ідеологічної функції релігії. Залежно від тих соціальних сил,
інтереси яких виражає та або інша релігія, остання в обличчі певного
релігійного інституту може виправдувати й тим самим узаконювати існуючі порядки
або засуджувати їх, відмовляючи їм у праві на існування. Тому та або інша
інтерпретація релігійних цінностей, норм, зразків поведінки може бути діючим
знаряддям у руках тих чи інших соціальних груп або політичних сил;
- інтегративна функція, яка пов'язана зі
збереженням і забезпеченням стабільності суспільства. Ця функція може виступати
як чинник інтеграції суспільства, групи. Поєднуючи думки, почуття, прагнення
індивідів, направляючи зусилля соціальних груп і інститутів за допомогою
релігії церква сприяє стабільності даного суспільства. Проте в умовах
поліконфесійності церковно-релігійний чинник може викликати конфлікти й сприяти
дезінтеграції суспільства. Маються на увазі, насамперед міжцерковні конфлікти,
релігійна ворожнеча й нетерпимість [3 с. 43-48].
Отже, церкви за умов, якщо вони
користуються значним рівнем довіри у суспільстві (а як показує вітчизняний
досвід, українським християнським церквам українці довіряють найбільше з усіх
суспільних інститутів), завдяки вище окресленим функціям мають значний потенціал
впливу на суспільну свідомість та володіють впливовими засобами регуляції
соціальної поведінки. Зокрема, завдяки здійсненню церквами проповідницької,
катехизаційної, просвітницької та доброчинної діяльності, вони можуть сприяти
формуванню у віруючих моральних якостей, таких як патріотизм, чесність,
порядність, законослухняність, довіра, солідарність та ін., які стійко
асоціюються з набором громадянських чеснот. "Саме тому, – як справедливо
пише М. Рибачук, – релігійні об’єднання грали в історичній ретроспективі й
відіграють сьогодні роль суспільної совісті, суспільного арбітра, викривача
суспільних вад, захисника від усіх форм насильства, надавача гуманітарної
допомоги, ініціатора й організатора правозахисної й екологічної діяльності.
Загальносуспільні й загальнодемократичні цінності й орієнтації піддаються
ерозії поза духовно-релігійними цінностями, а теологія здатна привнести
апробовані упродовж багатьох століть рецепти суспільної взаємодії,
загальнозначимі норми моральної регуляції. Саме звідси бере початок традиція
визнавати церкву елементом громадянського суспільства за умови того, що вона
відділена від держави" [6].
Дійсно, самих функцій соціального і
морального регулятора, які виконує церква, очевидно недостатньо для визнання її
частиною громадянського суспільства. У доіндустріальних аграрних спільнотах,
або при певних авторитарних режимах (наприклад, фашистського режиму генерала
Франко в Іспанії) церква не втрачала цих функцій. Оскільки ключовими умовами
існування інститутів громадянського суспільства є їх правова, майнова,
економічна, ідеологічна незалежність від адміністративних і політичних структур
держави, то за тими ж критеріями має бути оцінена і церква.
Згідно вітчизняного законодавства церква
визнається незалежною суспільною інституцією, автономною від держави. Зокрема,
ст. 35 Конституції України декларується, що "церква і релігійні
організації … відокремлені від держави, а школа – від церкви" [2]. Це
означає, церква не може виконувати політичні та адміністративно-правові
функції, притаманні державі. Як зазначає О. Бучма, "ознаками цього є
відсутність правових форм союзу держави і Церкви, представництва релігійних
організацій у державних органах, права законодавчої ініціативи релігійних
організацій, невтручання в систему правосуддя та ін." [1, с. 34]. Крім
того, згідно постанови Кабінету Міністрів України "Про забезпечення участі
громадськості у формуванні та реалізації державної політики" № 996 від 3
листопада 2010 р. релігійні організації офіційно ідентифікуються українською
державою як ІГС, які можуть брати участь у формуванні державної політики в
якості членів громадських рад при органах виконавчої влади: "До складу
громадської ради можуть бути обрані представники громадських, релігійних,
благодійних організацій, професійних спілок та їх об'єднань, творчих спілок,
асоціацій, організацій роботодавців, недержавних засобів масової інформації та
інших непідприємницьких товариств і установ, легалізованих відповідно до
законодавства України (далі – інститути громадянського суспільства) [5].
Отже, церква з позицій держави,
принаймні, формально знаходиться поза межами її політичного впливу і навіть
визнається у формі релігійних організацій частиною громадянського суспільства.
Однак, виходячи із характеру державно-церковних відносин в сучасній Україні, достатньо
помітною є проблема політичної й економічної залежності церкви від держави в
силу багатьох причин, коли має місце політичне та адміністративне втручання у
внутрішньоцерковні справи, при цьому самі ж церкви нерідко прагнуть залучити
державу для вирішення міжцерковних стосунків. У цьому відношенні можна повністю
погодитись з думкою О. Сагана, який вважає, що будь-яка влада в Україні вважала
за можливе здійснювати ручне керування релігійним чинником через систему
привілеїв (лобіювання виділення землі, погодження щодо нагородження державними
нагородами, визнання/не визнання юридичною особою тощо) і заборон (не видача
дозволів на проведення богослужінь, обмеження приїзду місіонерів із-за кордону,
непогодження ввезення благодійних вантажів і т.п.) [7].
Важливим є той факт, що церкву не можна
віднести ні до економічних, ні до соціальних, ні до політичних, ні до
соціокультурних об'єднань громадян, хоча вона тією чи іншою мірою взаємодіє з
ними, та впливає на них. Церква є набагато складнішим суспільним інститутом,
ніж, наприклад, громадські організації, що вважаються ядром громадянського
суспільства. Церква є одночасно соціальним інститутом, структурованою
соціальною групою та ієрархічною релігійною організацією. Якщо брати лише
інституційний аспект буття церкви, то остання являє собою організацію, де
виразно диференційовані управлінська й керована частини, існують відпрацьовані
форми взаємодії між частиною й цілим, що забезпечує її єдність [4]. І хоча
реальний вплив церкви на сучасне секуляризоване суспільство, значно
поступається історичному минулому, він усе ж таки залишається досить відчутним
й особливо в організаційному відношенні набагато перевищує можливості інших
українських громадянських інститутів.
Підсумовуючи вище викладене, маємо
констатувати, що роль церкви у процесі становлення громадянського суспільства в
Україні є досить неоднозначною. З одного боку, найбільші традиційні
християнські церкви, виконуючи низку функцій соціального регулятора, маючи
розгалужену і структуровану організаційну мережу, здатні: по-перше, здійснювати
порівняно високий вплив на формування у віруючих певних моральних якостей, які
можна асоціювати з громадянськими чеснотами; по-друге, задовольняти (у
співробітництві з нецерковними організаціями) соціальні, культурні, економічні та
інші потреби певних соціальних груп; по-третє, залучатися до співпраці з
державною (центральною і місцевою) владою, намагаючись досягти ухвалення
сприятливих для них або релігійної спільноти в цілому державно-управлінських
рішень. І в цих аспектах церкви, безумовно, виступають в якості елементів
громадянського суспільства та володіють значним потенціалом у його розбудові. З
іншого боку, українські церкви де-факто залежні або частково залежні від
державної влади різних рівнів у майновому, фінансово-економічному і політичному
сенсі. Ця залежність поглиблюється на тлі конфліктних за характером
міжцерковних відносин, що обертається духовно-цивілізаційним розколом
суспільства та зростанням недовіри до релігійних і державних інститутів. Ця
обставина поглиблює стан нестабільності суспільства, заважає досягненню
громадянського консенсусу та демократизації української держави.
Для успішного використання традиційними
церквами свого потенціалу на користь розбудови громадянського суспільства і
подальшої демократизації держави їм необхідно поглибити роботу у сфері
соціального служіння, посилити взаємодію зі світськими ІГС, особливо це
стосується православних церков. Необхідно максимально дистанціюватися від
політизації своєї діяльності, що стане можливим завдяки активному використанню
широкого спектру доступних механізмів громадського впливу у коаліції з
громадськими об'єднаннями, спрямованих на подолання проблемних місць у
державно-церковних відносинах, що зумовлюють майнову і фінансову залежність
вітчизняних церков від державного чинника.
ВИКОРИСТАНІ
ДЖЕРЕЛА:
1.
Бучма О. Релігійна свобода. Взаємини
держави і релігійних організацій: правові та політичні аспекти / О. Бучма:
Наук. щорічник / За заг. ред. А. Колодного, Л. Филипович, М. Бабія. – К., 2006.
– С. 30 – 35.
2.
Конституція України № 254к/96-ВР від
28.06.1996 [Електронний ресурс] // Інтернет-сайт Верховної Ради України. –
Режим доступу :
http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?page=1&nreg=254%EA%2F96-%E2%F0
(26.03.2014). – Назва з екрана
3.
Коваль І. В. Взаємодія церкви та
інститутів громадянського суспільства: політологічний аналіз : дис... канд.
політ. наук: 23.00.02 / Прикарпатський національний ун-т ім. Василя Стефаника /
І. В. Коваль. – Івано-Франківськ, 2007. – 195, с. 43-48
4.
Луцький М. І. Церковний вплив на
розвиток громадянського суспільства в Україні [Електронний ресурс] / М. І.
Луцький // Офіційний веб-сайт Головного управління юстиції в Івано-Франківській
області. – Режим доступу :
http://obljust.if.ua/wp-content/uploads/2013/08/Dopovid-Lutskiy-M..pdf
(28.03.2014). – Назва з екрана
5.
Постанова Кабінету Міністрів України
"Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації
державної політики" № 996 від 03.11.2010 [Електронний ресурс] //
Інтернет-сайт Верховної Ради України. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=996-2010-%EF
(20.12.2012). – Назва з екрана
6.
Рибачук М. Громадянське суспільство і
церква / М. Рибачук [Електронний ресурс] // Інтернет-сайт ЧДУ імені Петра
Могили. – Режим доступу : http://lib.chdu.edu.ua/pdf/pidruchnuku/21/4.pdf
(26.03.2014). – Назва з екрана
7.
Саган О. Формування нової парадигми
державно-церковних відносин у нових реаліях пост-майданівської України
[Електронний ресурс] / О. Саган // Інтернет видання "Релігія в
Україні". – Режим доступу: http://theology.in.ua/ua/index/monitoring/society_digest/55782/
(26.03.2014). – Назва з екрана.
Немає коментарів:
Дописати коментар